Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Рішення класу

- Якщо не дозволиш мені це зробити, я не зможу піти до школи! Мені буде соромно. Це дуже важливо, матусю!

Елена вибухнула плачем. Це її найефективніша зброя.

- Ох! Роби що хочеш…- пробуркотіла мати, кидаючи ложечку до мийки. – Будеш виглядати, як потвора. Тим гірше для тебе!

У 23 інших сім’ях розігрувалась подібна сцена. Це були діти із другого «Б» классу середньої школи ім. Карла Альберта у Савої. У той день було прийняте важливе рішення. Однак учнів у другому «Б» класі було 25. Справді, лише у двадцять п’ятій сім’ї все виглядало інакше. Елізабета була, наче клубок неспокою. Мама і тато намагалися її підбадьорити. Дівчинка у двадцяте розглядувала себе у дзеркалі.

«Знаю, з мене будуть сміятися. Досить подумати про Марізі, котра мене не любить, і про Паоло, який називав мене ‘вудкою’. Тільки й чекають на це!» По щоках дівчинки покотилися великі солоні сльози. Спробувала вдягти спортивну шапочку, яка була трішки завелика.

Тато спокійно дивився на неї:

- Не бійся, Елізабето. Волоссячко швидко відросте. Ти дуже добре переносиш лікування і за кілька місяців почуватимешся чудово.

- Так, але глянь на мене! – Елізабета у розпачі показала на свою голову, яка рожево поблискувала у дзеркалі.

Лікування мало побороти рак крові, який були виявлено 2 місяці тому, і воно спричинило цілковите випадання волосся.

Мама обіймала її на прощання:

- Тримайся, Елізабето, вони швидко звикнуть, от побачиш!

Дівчинка поправила шапочку, взяла наплічник і вийшла, шморгаючи носом.

Перед дверима 2-Б класу у неї сильно гупало серце. Заплющила очі і увійшла.

Коли відкрила очі, щоб дійти до своєї парти, побачила щось неймовірне. Всі, геть усі однокласники й однокласниці мали на головах шапочки! Усміхаючись, повернулися до неї і, з вигуком: «Привіт, Елізабето!» – зняли шапчини.

Всі мали поголені голови, навіть Марізі, котра так пишалася своїми кучерями. І Паоло, й Елена, і Джанджі, і Франческа… Всі підвелися зі своїх місць і кинулися обіймати дівчинку, яка не знала, сміятися чи плакати, і лише тихенько шепотіла: «Дякую!»

Біля дошки усміхався професор Донаті, який насправді не зголив собі волосся, оскільки був уже геть лисий і голову мав подібну до більярдної кулі.

Співчувати – це любити Бога серцем!

Бруно Ферреро

Фото: Rob Lovegreen

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


один − = 0

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>