Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Радість, яка вона є…

Чи може бути радість більшою, ніж та, котра виблискує в найдобріших дитячих очах? Чи може радість бути глибшою, ніж та, котра горить в найщиріших дитячих усмішках? Чи може бути та ж сама радість світлішою за ту, котра виливається дотиками тонких дитячих рук і огортається щирими малечими обіймами?

Зимове свято завжди такої, здавалось би, непомітної і дивним чином незрозумілої для дітей зустрічі зі святим Миколаєм кожного разу наповнює їх серця, думки, клітинки тіла добрими і хвилюючими очікуваннями. Свято, котре дарує прості, щирі, непідробні миті щастя.

Може зараз трохи буду вигадувати, коли скажу наступне, але ми, дорослі, інколи ну настільки вже дорослі-дорослі, а до всієї своєї дорослості ще й надто по-дорослому наївні-наївні, що часом думаємо, що святий цього разу ну точно до нас не прийде. І справа, як тут потрібно розуміти, не в подарунку під подушкою. Ну, наївні ж, кажу.

Але мабуть ми не вдумуємось в те, що він таки приходить. Приходить. Приходить і вітає кожного з нас своїм теплим, лагідним словом. Приходить і своїм добрим поглядом на іконах, де він зображений, ніби звертається ним до нас з закликом, щоб і ми приходили до нього, а через нього і до джерела вічної любові. І, знаєте, той погляд святого мені завжди видавався якимось таким… ииим… таким… таким… ну, таким, що просто… просто… не знаю… Просто мабуть треба вдивитись в нього і все. І, здається, в тих очах так багато мудрості, турботи, впевненості, ласки, радості, спокою, ще чогось. Скажете, вигадую, бо можливо тут свою роль грає вміння іконописця, що створює образ, передавати риси облич святих. Гм, можливо. А може я просто наївний-наївний, але дещо ще не дуже по-дорослому…

Той, хто «на всякий час помагай», так міцно обіймає кожну дитинку і так щиросердно виливає на неї ласки своєї любові, що вона просто ну не може не доторкнутись дитини, навіть, якщо можливо ця дитина покинута і одинока, чи хворіє, чи неповносправна. Хоча, мабуть, особливо таких дітей милість святого наповнює їх з більшою силою. Любов Миколая Чудотворця направду немає межі, бо мабуть інакше він не був би тим, через кого саме якраз і творяться чуда. І в такий радісний дитячий день маленьке чудо і родиться в тих ще недорослих серединах.

І в такий добрий святковий грудневий час пробую, хоч поки не дуже добре виходить, задаватись питанням: «що потрібно, щоб маленьке чудо народжувалось в серединах, але вже дорослих?» і шукати відповіді на нього. Гмм… Можливо нам треба якимось, не знаю яким саме, чином вдивлятись в свій новий день і своє життя. Може якось так, як вдивляється, до прикладу, святий Микола через ікони до нас. Хоч мабуть дивитись на все через призму погляду старенького сивогочолого святого не завжди може вдаватись. Але – прийшло мені отаке на думку і поділюсь з вами – коли хоча б пробувати це робити, то обов’язково багато чого в нашому «завтра» переміниться. Чи може пробувати дивитись в своє життя якось так, як дивляться діти, коли зустрічають святого Миколая! Або можливо варто просто вдивлятись в дитячі очі. Там таки направду багато всього. І, напевно, кожен з нас через проникливі погляди дітей неодноразово переживав і відчував різні добрі, приємні, радісні емоційні стани. Не хочу зараз фантазувати-видумувати – бо не маю на це ані дозволу комісії, котра нав’язує фантазії, ані найменшого права – але, погодьтесь, що в дитячих очах, дитячих поглядах є щось широчезне, світле і особливе. І якби не оте все широчезне-світле-особливе – ми, дорослі, напевно, геть зовсім би вже зістарілись зі своєю серйозністю.

Радість і добро, котрі несе нам сьогоднішнє свято, не просто шалапутить подарунковими пакетами і дзвенить дитячими забавками. Ця радість зустрічі зі святим отцем вітає сьогодні кожну дитинку і посилає на неї добрі потоки своєї благодаті. Бо що потрібно дитині для безтурботної радості? А, відтак, батькам і дорослим для спокою та затишку їх сердець?

Гуляючи вчорашнім цукерково-мандариновим вечором нашого міста і бачачи радості дітей та дорослих від зустрічі зі святим Миколою, виникало дивне відчуття того, що ідеш до людей і поміж людей якимось не таким, якимось іншим – з іншим ставленням, з іншими емоціями, з іншим поглядом – з особливо іншим поглядом. Я не знаю чому так. Може тому, що це направду неподібний на жоден інший, особливий час – як для малечі, для літніх людей, так і для самого отця Чудотворця. Але коли бачиш і щирі очі радісних людей, і погляди декого може навіть дещо скептично усміхненого, а найголовніше – зіниці малечі, то починаєш відкривати і усвідомлювати для себе нове переживання, котре немов би формує частину тебе, підкидаючи іскорку любові у твоє серце. А коли зустрічаєш дитинку, котра з бездумною і непоясненою для неї радістю та щирістю, з розгорнутими і готовими до обіймів рученятами біжить на зустріч святому зі щасливим затягнутим вигуком «Миколаааай!», то, скажу вам, здається, що в такі миті у душі доброго бородатого ворушаться найтонші, найзакопаніші струни трепетних відчуттів. Відчуттів, котрі перехоплюють подих і просто застигають вологістю на очах.

То чи може бути радість більшою, ніж та, що в дитячих очах?! Гм, цікаво!

Фото з цього дня на сторінці facebook.com

Гринда Андрій, волонтер ЦОС

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Один коментар на “Радість, яка вона є…

  1. […] Враження нашого волонтера Андрія Ви можете прочитати у статті Радість, яка вона є…  […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *