Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Із дитбудинку в «Барселону»

17-річний українець Володимир Багмет з дитячого будинку на Київщині перебрався у сонячну Барселону, де зараз захищає кольори юнацької команди одного із найтитулованіших клубів сучасності. Непересічні спортивні здібності хлопця помітили ще в Україні, однак під час перегляду юнака у донецькому «Шахтарі» йому відповіли відмовою – мовляв, потрібно ще підрости.

Однак талант Володимира Багмета помітили в Іспанії. Спочатку хлопець виступав у регіональних лігах і в провінційному клубі примери, а вже звідти отримав запрошення до «Барселони». Сьогодні український сирота є гравцем каталонської команди U-19. Володимир розповів виданню Football 24, що не вважає себе зіркою, а просто любить футбол. Про те, як 17-річний українець опинився у складі одного з найпопулярніших та найсильніших футбольних клубів світу, читайте у розмові кореспондента Football 24 з футболістом Володимиром Багметом.

- Володимире, у вересні ти перейшов з «Еспаньйола» в «Барселону». Наскільки тут усе серйозніше?

- Насамперед, маленьке уточнення: в «Барселону» я перейшов ще минулого року. Чому українські ЗМІ це розтиражували лише тепер? Думаю, що побачили мене поруч із Сергієм Ребровим у «ПроФутболі», і зацікавилися. Щодо принципової різниці між тренувальним процесом в «Еспаньйолі» і «Барселоні» – то її немає. Є різниця між Україною та Іспанією. На Піренеях величезну увагу приділяють тактиці, в нас же акцент роблять на «фізичному» футболі.

- Як виглядає твій щоденний графік?

- Ми прокидаємося о сьомій годині ранку. Сніданок. Потім тренування і навчання у школі. Після школи – або тренування, або робота на тренажерах. Зробивши уроки, маємо трохи вільного часу : хтось йде на плавання, хтось деінде. Відбій – о десятій вечора. Які предмети даються найлегше? Фізика і математика. Оцінки в мене хороші, непогані. Найважче доводиться з каталонською мовою. Ми ж не іспанською навчаємося…

- Твоя персональна статистика в новому сезоні?

- Наразі у мене п’ять голів, забитих в іспанській лізі, і ще два – в юнацькій Лізі чемпіонів. В обох турнірах ми поки що – треті. Це гірший показник, ніж у минулому сезоні, проте ще є час усе надолужити.

- Чи відбуваються зустрічі юнацької і головної команди «Барселони»? Майстер-класи, спілкування, автографи…

- Тим з нас, хто дуже відповідально підходить до справи і добре грає, дають можливість тренуватися з «дублем» «Барселони» або навіть з головною командою. Із другою командою мені вже поталанило займатися, з першою – ще ні. Маю надію, що в цьому сезоні таки спробую. Наразі спостерігаю за грою кумирів із трибун «Камп Ноу». Якщо є змога, відвідуємо всі домашні матчі команди Енріке.

- Я читав, що твій каталонський батько Віктор також був футболістом. Це правда?

- Так, він пробував свої сили у юнацькій «Барселоні». Але вище піднятися кар’єрними сходинками не зумів – пішов вчитися. До речі, в юності Віктор грав разом з Хосепом Гвардіолою. Але далі їх дороги розійшлися. Знають один одного, проте зараз контактів не підтримують.

- Свого часу тебе переглядали в донецькому «Шахтарі», але в підсумку забракували. Чому?

- У сьомому класі я їздив на перегляд у Донецьк – не підійшов. Через два роки спробував потрапити у РУФК – також не підійшов. Казали, що зростом не вдався – «слабенький, маленький». На щастя, в Іспанії футбол не такий, як у нас. Там звертають увагу, насамперед, на техніку.

- Напевно, ти був дуже розчарований, коли чув такі «вердикти» від українських тренерів?

- Спочатку – так. Було неприємно. Але це навпаки – робило мене сильнішим. Хотілося довести, що я вмію і можу грати за найсильніші команди. Щоб ці тренери пошкодували, що не взяли мене.

- До життєвих труднощів тобі не звикати, бо ще змалку піклувався про своїх товаришів з Яготинського дитячого будинку. Напевно, ніхто зі спонсорів не міг відмовити, коли ти просив про допомогу?

- У дитячий будинок часто приїжджали гості. А я не соромився підходити до них і просити про подарунки або харчі для нас, дітвори. Зараз я вже поскромнішав (Сміється).

- За яких обставин ти познайомився із Сергієм Ребровим?

- Із Сергієм Станіславовичем я познайомився у 2005-му на врученні премії «Гордість країни». Спілкуємося досі, іноді можемо зідзвонитися. Приємно, що у «Динамо» йому все вдається. За киян, до речі, мій друг грає – Микита Бурда. І непогано грає! Постійно стежу за матчами «Динамо». У вересні Сергій Станіславович, дізнавшись, що я буду в Україні, запросив мене на базу. Я приїхав, поспілкувався не тільки з Ребровим, а й з Бурдою, тренером Раулем Ріанчо…

- Чи є десь у глибині душі мрія грати за київське «Динамо»?

- Наразі мрію грати за «Барселону». Знаю, що буде непросто, але мені не звикати – потрібно працювати, працювати і працювати. А колись, можливо, і в «Динамо» пограю.

- Ти був капітаном «Еспаньйола», проте перейшов у табір принципового суперника. А нещодавно написав у своєму мікроблозі: «Респект «Реалу» за сьогоднішній матч». То за яку з цих команд вболіваєш?

- Мій респект дістався «Реалу» за гру проти «Барселони» в Ель Класіко, бо там команда Анчелотті зіграла дійсно розкішно. Але насправді я проти «Реалу». «Барселона» – понад усе. Коли виступав у своїй попередній команді, то зовні був за «Еспаньйол», всередині – за «Барселону» (Сміється).

- Там же, в мікроблозі, я прочитав фразу «Григорович, ви мені були як батько»…

- Це болюча тема (Зітхає). Юрій Григорович Крежевицький тренував мене з п’яти років аж до дев’ятого класу, коли я виїхав в Іспанію. Хороший спеціаліст, прекрасна людина. Я зростав у дитячому будинку, а Григорович допомагав мені, чим міг. З ним більше спілкувався, ніж з іншими тренерами. Завжди запитував у нього поради, навіть коли вже грав за «Еспаньйол». Часто телефонував. І в «Барселону» коли переходив – також радився із Юрієм Григоровичем. Зателефонував йому в неділю. Він порозмовляв зі мною,  наприкінці, як і зазвичай,  сказав: «Пока». Здавалося, що все, начебто, нормально. А в нього був рак, він нікому нічого не сказав. Так і помер. Боляче…

- Як тобі живеться в Іспанії?

- В Іспанії добре. Зими немає, тепло. Люди тут хороші. Футбол – на найвищому рівні.

- Референдум про незалежність Каталонії підтримуєш?

- Я не люблю бавитися в політику, хоча й не підтримую бажання Каталонії від’єднатися від Іспанії.

- І все ж, напевно, проводиш політінформацію для іспанських друзів, пояснюєш їм, що відбувається в Україні?

- Так, доводиться розповідати, позаяк українців тут небагато. Вкрай рідко зустрічаю співвітчизників. Неподалік є ресторан, в якому кухар – українець. Це виняток. Росіян значно більше.

- Хто з футболістів є зразком для тебе?

- Педро Родрігес. Чому не Мессі? Лео Мессі – найкращий футболіст світу. Проте Педро мені більше до душі. Зрозуміло, що він грає не так добре, як Мессі, Неймар чи Суарес, але в плані самовіддачі помітно, що Педро залишає на полі всі свої сили. Зараз якраз такий період, що він не в формі, і всі його критикують. Лише я продовжую вірити, що Родрігес знову заграє.

- Що можеш порадити простим українським хлопцям, які прагнуть чогось досягнути в своєму житті?

- Працювати і вірити в себе. Я вірив, а Григорович мені казав: «Все буде, ти тільки працюй».

Джерело: ZAXID.NET

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


дев'ять − = 3

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>