Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Категорія: Новини

Вітаємо нову волонтерку

Сьогодні до волонтерського руху “Руки допомоги” приєдналася нова волонтерка. Вона є наймолодшою волонтеркою в історії всіх волонтерів, їй всього виповнилось лише декілька годин. Наш дорогий і всіма люблячий о. Роман, голова місії “Центр Опіки Сиріт” ЛА УГКЦ став ТАТОМ!!! Він зі своєю дружиною дочекалися донечку. Ми всі щиро вітаємо сім’ю Прокопців з цією світлою подією!!! Нехай ваша квіточка росте вам і всім на потіху. Нехай цей промінчик сонечка тішить вас кожного дня і дарує радість вам і всім оточуючим.

Хай росте здоровим ваше немовлятко,
Хай його охороняють з неба ангелятка,
Хай Господь зішле дитині добру долю,
Здоров’ячка міцненького,
Сонечка ясненького!
Хай росте всім нам на втіху,
В домі буде море сміху!
Щоб зубки скоро вилізали,
Рідним спати не мішали,
Щоб Ангелики кружляли,
Від всіх бід охороняли!
Любе дитятко,мамина втіхо
Іскрися здоров’ям, дзвіночками сміху.
Щоб радість і щастя тебе обняли,
Щоб ангели Божі тебе оберігали.
Рости, ангелочку, на щастя матусі,
На радість дідусю і своїм бабусям.
Хай тобі всміхається доленька ясненько,
Бог оберігає маленьке серденько!

З щирими вітаннями Волонтери ЦОС !!!

Календар подій

Медіа-центр сайту Центру Опіки Сиріт повідомляє,Календар що відтепер є доступною сторінка календар подій, у яких беруть участь капелани та волонтери Центру Опіки Сиріт.

Також повідомляємо, що якщо Ви бажаєте додати анонс про певну подію до нашого календаря, пишіть, будь ласка, на e-mail адміністрації сайту Центру Опіки Сиріт — orphancenterlviv@gmail.com

Сім останніх слів Христа

19 квітня теплого сонячного полудня розпочалися великопостні реколекції для волонтерів “Центр Опіки Сиріт” в жіночому монастирі сестер радемптористок. Організаторами дійства стали духовні батьки волонтерів – отець Юрій Остапюк та отець Роман Прокопець. Монастир зустрів нас обіймами. До реколекцій долучилось понад 30 благодійників ЦОС. Можливо прозвучить дивно, але переступивши поріг ми відчули себе як вдома, настільки тепла і приємна атмосфера панує в цьому духовному прихистку.

Першим ділом усі познайомились з реколектантом о. Максимом Рябухою СДБ. Отець Макс, як він себе зарекомендував, виявився харизматичним і прикольним в усіх значеннях лектором. Доступною для молоді мовою, повчальними словами з Євангелії про “Сім останніх слів Христа”, незабуваючи про ліричні відступи, наповнив нас новим осмисленням віри та молитовної потреби. Після повчання ми прийнялись до трапези вивчивши з отцем Максом нову молитовну пісеньку ” Хрум ням-ням-ням”, яка надала нам радощів, а особливо апетиту. За чаюванням ми ділились почутим. Такі події неабияк зближують нас, роблять нас єдиним стержнем та непохитною фортецею потребуючих дитячих сердець.

Наступним кроком була хресна дорога, на котрій учасники духовоного навчання передивлялись уривки з фільму “Страсті Христові”, додатково майже кожен з нас мав свою стацію, а їх було 14. Переглядаючи фільм та задумуючись над рядками прочитаного кожен, хоча б на краплинку відчув той біль і страждання Ісуса, водночас ту безмежну любов до нас, яка є постулатом для усіх віруючих. В кімнатці панувала тиша, хтось каявся, комусь на очі навертались сльози співпереживання й печалі, хтось пізнавав для себе щось нове, незвідане. Опісля хресної дороги усі розійшлись по своїх домівках, кожен зі своїм хрестом роздумів але з нетерпінням чекаючи наступного дня реколекцій.

Субота, всі з нетерпінням дочекалися зустрічі з о. Максимом. А він в свою чергу запропонував нам провести останні години з Христом. Отець розповідав, що Ісус Христос воплотився, став людиною і прожив 33 роки, щоб показати нам приклад – як має прожити своє життя кожен із нас, показати, що життя людини без спілкування з Богом є неповноцінне і має зміст, повноту і яскравість тоді, коли Бог є поруч.

Нагадавши закінчення земного шляху Ісуса, о. Максим звернув нашу увагу до Його мовчання при звинуваченнях фарисеїв. Ісус говорить тільки тоді, коли до Нього звертаються з правдою. А Його обвинувачувачі задавали запитання, але не хотіли чути відповіді. Часто ми звертаємося в наших молитвах до Бога і нам видається, що Господь мовчить чи не чує нас. Чи насправді ми хочемо почути Його? У кожного є свої мрії, прагнення, але отець підкреслив, що ми повинні йти до того, щоб наші мрії стали подібними до Божої волі. «Бог мріє про дітей, позбавлених батьківської опіки, мріє пригорнути їх, подарувати любов» – сказав реколектант. І є важливими кожен жест, кожне слово, сама присутність, через яку ми несемо Бога цим дітям. Людина себе відчуває щасливою і відчуває, що знайшла сенс життя, твердо стоїть на ногах і твердо впевнена, що те, що вона робить і є її призначення – як не дивно, не тоді, коли вона реалізовує якісь свої задуми плани, а тоді, коли вона реалізовує задуми і плани Бога. Ісус Христос покликав апостолів, а разом і нас служити – віддати свій час, свої зусилля, свої здібності іншим людям. Все, що ми здобуваємо – якісь знання, навики, можливості – ми не можемо тримати це у собі – і відчуваємо найбільшу реалізацію не тоді, коли, користуючись цими здібностями, досягаємо вершин кар’єри, коли навколо лунають овації нашим досягненням, а тоді, коли ці здібності ми віддаємо іншим. Ми гарно вчились у школі – добре, тепер ми можемо допомогти дітям-сиротам зрозуміти цей матеріал. Усі діти у шкільному віці осаджують своїх батьків страшними задачками з математики, фізики, хімії. І батьки, з великою неохотою напружуючи заржавілі пружинки мозку по частині всяких інтегралів і законів падіння, таки допомагають дітям розібратись у них. Дітям з інтернатів нема кого просити про допомогу – вони, можливо, і не знають, що з цим можна до когось звернутись. Звинувачують себе, ще більше відчувають невпевненість і страх. І ми можемо це змінити. Недармно ми мучились, гризучи граніт науки довгих 11 років, – ці «муки» тепер на щось пригодились. Наше, іноді таке на перший погляд безглузде навчання ніби то не в тому ВНЗ, не на тій спеціальності – це задум Бога, саме тут і саме тепер воно потрібно Богові. Для якоїсь особи ми можемо речі, які ще вчора їй здавались надскладними, сьогодні зробити простими і доступними.

О. Максим акцентував постать Пилата, який знав, що Ісус невинний, який не розумів, чому так злісно Його засуджують. Проте він боявся. Боявся втратити свій добробут, своє становище. І він умиває руки, вирішує плисти по течії. У цей час, коли світ втратив свою християнську сутність, кожен з нас має зайняти чітку позицію, ми не можемо залишатись спостерігачами. Пилат дві тисячі років тому злякався – що сьогодні дасть нам силу перебороти страх? О.Максим наголосив – відповідь проста: «Я не йду сам проти течії. Я борюсь за Христа, борюсь поруч з Христом, а Бог є не просто Сильний, Він Всемогутній».

Реколектант запросив нас задуматись над тим, як ми часто ставимось до інших. Адже кожна людина є образом і подобою Божою, є храмом Святого Духа. І ми повинні знайти в собі силу помітити Бога в ній. О. Максим просив не ставитись до дітей з інтернатів, як до нещасних, знедолених, а прийти до них, як до Бога, відкрити їм серце, як Богові. Кожна людина носить у собі Христа. Коли ми робимо щось тому, хто поруч – ми робимо це Богові.

«По-правді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в Раю!» – другий розбійник був єдиним, хто наважився захищати Ісуса, він побачив у Христі свого Царя, і для Господа не було надто пізно його врятувати. Отець зауважив, що змінитись, пройшовши крізь сповідь, ніколи не пізно. У Бога немає «надто пізно».

О. Максим також привертає нашу увагу до того, що все, що починав робити Ісус – Він починав робити з молитви, і молитвою Він і завершує свій шлях. Отець акцентує ранішні і вечірні молитви – без них все, що відбуватиметься посередині, не має змісту.

Ісусове «Прагну!» звертає нас до прагнення Бога, яке живе у кожній людині. Бог мріє про щось дивовижне про нашу єдність з Ним в різні миті – у важкі і в радісні. Коли Христос йде дорогою на Голгофу – Він падає під хрестом. Часто нам після першого падніння. – каже о.Максим, хочеться втекти і сховатись кудись. Христос встає кожного разу після падіння, бо Він не виконав ще Божий задум, ціль свого життя. Наша ціль – навчитись любити дітей, любити правдиво, любити по-справжньому. Все, що Христос робить – є виразом Його любові до нас. Єдина мета людського життя – уподібнитись Богу.

Останнє слово «Звершилось!» – є вершиною Божої Любові. «Звершилось» означає «все, що Я міг віддати, Я віддав». І слова «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» – це той Дух, що ширяв над водами з самого початку – Дух Господаря, Дух Власника землі.

Бачачи цю надзвичайну і неосяжну Божу любов, ми можемо сміливо крокувати поруч з Богом у цьому житті, довіряючи Йому – адже для Господа немає неможливих речей.

Анна Кошіль, Наталя Ільків, Волонтери ЦОС

Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру

“Та хтонебудь скаже: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру.” Послання Якова 2:18. 

Справжнє добре життя може бути тільки у того, хто має в собі віру Христову. Кожна людина створена за образом та подобою Божою, а отже здатна на добро. Справи милосердя – це вияв нашої любові, яка є основою всього християнського життя. Але що ж таке добрі діла?

Як каже одна мудрість «Розкажи мені – і я забуду, покажи – і запам’ятаю, залучи мене – і я зрозумію». 18 квітня, у четвер, – день зустрічей для студентів, у храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла молодь мала нагоду саме зрозуміти як чинити добрі діла. Це все проходило у дуже цікавий і спортивний спосіб. Була організована велика гра отцем Юрком і волонтерами “Руки допомоги” при місії «Центр Опіки Сиріт», і центральною віссю гри проступала “Молитва Святого Франциска”. Впродовж гри учасники мали відшукати частини цієї молитви. Їх команди могли отримати на п’яти базах, що розташувались на Площі Ринок, біля музею ім.Шептицького і на проспекті Свободи. На кожній базі гравців чекали волонтери із завданнями, виконавши які команда отримувала уривочок молитви на кольоровому аркуші. Завдання не тільки допомагали командам розважитись – кожне з них містило у собі глибший зміст, який спрямовував думки молодих людей до Семи діл милосердя для тіла.

На першій базі біля Нептуна команди пригадували собі, що треба голодного нагодувати. Але долучались до цього діла у кумедний спосіб. Волонтер давав учасникам команди по чотири цукерки. Кожний учасник команди мав по черзі підійти до будь-якого прохожого, привітатися, запитати чи він голодний і запропонувати цукерку. Люди по різному реагували на пропозиції: хтось відмовлявся від спілкування, хтось брав цукерку, не розуміючи що діється, і навіть трапився випадок пригощання цукеркою у відповідь.

На другій базі, біля музею Андрея Шептицького, учасники тренувались у наступному ділі милосердя – подорожнього в дім прийняти. Завдання вже виявилось складнішим: молодим людям запропонували поділитись думками: кого б вони пустили у дім і у своє серце. Та у такому душевному оточенні відкривати серце неважко – гравці радо розповідали про ті випадки з свого життя, в яких їм доводилось комусь довірити себе. По тому учасники команди отримали листочки з ручками. Вони підходили до прохожих, з посмішкою роздавали компліменти і записували реакцію людей. Ці відгуки були найрізноманітніші, деякі робили вигляд, що поспішають, а дехто навіть запитав: «А в чому підвох?». Зате коли дівчата робили компліменти хлопцям, ті у відповідь червоніли від неочікуваного.

Наступна база була біля храму Преображення, і її завданням було недужому послужити. На цій базі волонтер переносив команду в подорож у гори, змальовуючи прикру ситуацію, яка з ним ніби трапилась – вона, бачите, спіткнулася і пошкодила ногу. Команда мала завдання допомогти їй добратися на вершину, надавши першу медичну допомогу засобами, які в них були під рукою. Хоча історія була про гори, ліс, а все відбувалося в місті, але команди проявили неабияку фантазію і всіма можливими способами рятували бідолашну, придумуючи, як би вони надали допомогу.

Ще одна база була біля Домініканського Собору, і тут гравців чекало ще одне добре діло – нагого зодягнути. На цій базі ми згадували про холодну зиму, яка недавно закінчилась. Перед мисленним взором команди постала ситуація, в якій на вулиці трапилась бідна людина і необхідно було її одягти, дати якусь свою одіж. Команди втілювали свої фантазії, як могли. На волонтера одягали курточки у різний спосіб, хто з дівчат мав хустинки, замотували і на шию, і на голову.

І на останній базі треба було спраглого напоїти. Завдання цієї зупинки так і звучало – у волонтера була вода, якою команди мали пригощати прохожих людей. Це просте завдання мало своїм наслідком купу веселих та смішних курйозів і, здається, молоді люди саме цю справу візьмуть на озброєння першою…

Пройшовши усі бази, команди зібралися біля церкви Петра і Павла. Учасники вітали один одного із завершенням квесту, але насправді на всіх чекав сюрприз. Далі гравці опинились у храмі, де їм зав’язали очі, і по черзі вивели на вулицю. Ситуація була доволі цікавою, бо ніхто не знав, що діється, на що очікувати. Всі дружньо тримались за руки, щоб не натрапити на щось і не бути одиноким із закритими очима. І тут пролунав голос, який давав вказівки на подальші дії. Він попросив усіх повернутись в іншу сторону і взяти в руки шнурок, завданням було знайти його кінець, але хто потребуватиме допомоги, той міг мовчки підняти руку. Почався невеличкий хаос, але врешті-решт, всі почали рухатись в один бік і шукати кінець. Волонтери щоразу нагадували про допомогу і хтось, не чекаючи, піднімав руку і йому допомагали, а хтось вперто шукав кінця. Допомога полягала в тому, що людину виводили з кола, яке було утворене тим шнурком і відкривали очі. В кінцевому результаті більшість молоді вийшло з кола, а частина все ж намагалася знайти кінець. Коли це все закінчили, всі зайшли до храму і о. Юрій просив поділитися своїми враженнями про останню подію, хто що відчував, як себе почував, які думки появлялися. У когось був страх, у когось невизначеність, у когось нестримне бажання знайти той кінець. Саме страх часто заважає нам творити такі діла милосердя, як в’язня відвідати та померлого похоронити. Отець Юрко закликав молодь не боятися і цих добрих справ і особливо не боятися у будь-якій ситуації попросити допомоги у ближнього свого. А також ми можемо стати ближнім, у якого попросять допомоги.

На завершенням нашої зустрічі молодь з отцем ще раз пригадали всі сім діл милосердя для тіла, після чого команди склали докупи уривочки молитви, які отримали на кожній базі і “Молитва Святого Франциска” дружньо пролунала з кількох десятків уст.

Гра залишила по собі незабутні враження, кожен мав змогу відкрити в собі поклик серця – віддати себе іншій людині, спробувати себе у «репетиції», щоб перенести це натхнення у реальність. Ця смішна забава насправді виявилась тою мапою доброго шляху, яка впала до молодих рук посеред країни нашого складного життя. Ми мали нагоду побачити, в Кого ми справді віримо і як за Ним слідувати. Відкривши для себе глибини справ милосердя, усі молоді люди розійшлися по своїх окремих світах нести віру ділами.

Юля Ільчишин, Наталя Ільків, Волонтери ЦОС

«Допоможемо дітям почути музику»

28 квітня о 16:00 год. У Гарнізонному храмі відбудеться благочинний концерт хорової капели «Дударик». Під час концерту збиратимуться пожертви на купівлю слухових апаратів для глухих дітей спеціальної школи – інтернату «Марії Покрови».

У програмі хорова музика українських композиторів різних епох.

Диригент – Дмитро Кацал

Художній керівник – Народний артист України Микола Кацал.

Вхід безкоштовний.

Джерело: Церква Петра і Павла

Молодь в дії

Цей рік оголошено роком Служіння. Молоде, ти повинна служити, бо ти будуєш світ, якщо не ти, то хто? – Такими словами розпочав о. Юрій зустріч молоді в гарнізонному храмі свв. Верховноапостолів Петра і Павла.

У четвер, 11 квітня в храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла відбулась чергова зустріч молоді у рамках студентського дня. Яка на цей раз проводилась у дещо незвичній обстановці, адже до студентів долучились волонтери Центру Опіки Сиріт.
Студентська зустріч
Спільна зустріч розпочалась Службою Божою, під час якої на проповіді отець Юрій зачепив дуже важливу тему – тему служіння, оскільки 2013 рік є роком Соціального служіння.

Після закінчення Служби попросили залишитись усіх присутніх молодих людей у храмі. Усі сформували велике коло посеред церкви. Кожен мав можливість подумати і сказати іншим, що для нього означає служіння.

Роздуми відбувалися у вигляді молитви, але у незвичний і водночас цікавий спосіб, а саме молитвою п’яти пальців Папи Франциска. Цю молитву Папа Франциск написав, ще будучи Архиєпископом Буенос-Айреса. Пропонуємо вашій увазі п’ять кроків молитви:

Крок 1
Великий палець є тим пальцем, що розташований найближче до тебе. Почни свою молитву, молячись за тих, хто тобі найближчий.
Це ті люди, яких тобі найлегше пригадати. Молитись за тих, кого любимо є нашим «солодким обов’язком».

Крок 2
Сусідній палець – вказівний. Помолись за тих, хто займається навчанням, вихованням і лікує.
Ці люди потребують підтримки і мудрості, щоб вести інших у відповідному напрямку. Нехай вони будуть завжди присутні у твоїх молитвах.

Крок 3
Середній палець є найвищим серед пальців. Він нагадує нам про наших керівників, лідерів, управителів, тих, хто є при владі.
Ці особи потребують Божого проводу.

Крок 4
Наступний палець – безіменний. Цікаво, що він є нашим найслабшим пальцем. Він нагадує нам, що слід молитись за слабких, хворих, засмучених, а також тих, хто обтяжений проблемами.
Ці особи потребують твоєї молитви.

Крок 5
На завершення – мізинець, найменший зі всіх пальців. Він повинен нагадувати про молитву за себе самого.
Коли завершиш молитись за чотири згадані вище групи людей, то зможеш подивитись на власні потреби з іншої точки зору і будеш готовий помолитись за себе самого в більш правдивий і ефективний спосіб.
Амінь.

Цікавим у молитві було те, що усю молодь було розділено на п’ять груп дуже незвичний спосіб – “Кока-кола, Фанта, Спрайт, Пепсі і Росинка”, кожній з яких було роздано аркуш паперу. На аркушах була частина молитви п’ятьох пальців, а також притча. Усі мали час над роздумами над молитвою і нагоду висловити свої думки про притчу. А незвичним було те, що кожна з груп мали висвітлити своє розуміння іншим групам, показавши невеличку мініатюру. Насправді завдання виявилось складним, але водночас і цікавим, кожний член команди мав нагоду розказати, що він відчуває і як він розуміє притчу. Коли справа дійшла до мініатюр, думки були найрізноманітніші. Ідей було багато, кожний намагався запропонувати найяскравішу ідею розуміння тої чи іншої притчі.5 пальців

Але час минав… і в результаті дискусій було створено 5-ть дуже повчальних сценок. Кожна із яких відобразила своє розуміння служінню.  Молодь мала змогу почерпнути щось для себе з кожної з них. Хтось може побачив себе у якійсь з мініатюр, а хтось задумався над певними речами.

І незважаючи на те, що навряд чи хтось з присутніх студентів чи волонтерів навчається на театральному, вийшло доволі артистично, весело та повчально.

Група «Росинка» зобразили думки однієї людини, яка намагається зосереджено молитись, але побутові справи відволікають її, вона розмовляє з Богом, немовби «автоматом з кока-колою» (о.Юрій), просить усього, що їй потрібно –

–         «Боже, ти ж знаєш, у мене так мало часу, я так багато вчусь та працюю, але дозволь мені знайти гроші, щоб заплатити за цей екзамен чи залік»;

–         «Боже, допоможи мені знайти роботу, гарно пройти співбесіду, щоб я могла забезпечувати свою сім’ю;

–         «Господи, пошли мені гарного, розумного хлопця, і бажано, щоб він був мільйонером»;

–         «Боже, дай мені машину марки BMW, розкішну квартиру;

–         «Допоможи мені швидше виробити візу»

–         «Зроби так, щоб сьогодні перемогли «Карпати».
Студетська зустріч
Студенти говорили про те щиро, адже кожен з них свого часу просив Бога про щось подібне.

Група «Спрайт» представили добре відому історію, але в сучасній інтерпретації, про молодого чоловіка, який повертався з тюрми, і як його зустрічала матір з пов’язаними стрічками на яблуні в саду.

Група «Кока-кола» представили публіці історію про те, як одна, «побожна жінка» готувалась до зустрічі з Ісусом, який мав прийти до неї у гості. Як вона все старанно вдома прибирала, варила, але коли в двері постукав подорожній, який просив переночувати, вона сказала «мені ніколи, до мене має прийти Ісус» і прогнала зі свого дому. Проте неподалік жив бідний сирота і він прийняв подорожнього до себе. Так же було коли постукали в двері голодна жінка, хворий, який просив на лікування. На жаль, ця жінка так і не зрозуміла, що сам Ісус приходив до неї усі ці рази.

А також молоді люди мали можливість подумати над тим, що для них є служіння. Свої думки вони написали на стікерах, які були видані командам окремих кольорів. І ці стікери кожен прикріпив на відповідний палець символічної руки, яка була зображена на ватмані.Студетська зустріч

Незабуваймо, що ми повинні впускати Ісуса у наше життя. А Він приходить з твоїми ближніми. Ближній – це не тільки чоловік чи дружина, батько чи мати, брат чи сестра, друзі чи родичі. Ближній – це той що стоїть біля тебе в маршрутці, чи в черзі за хлібом, ближнім є зовсім незнайома тобі людина. Творімо добро, бо це початок чогось нового і прекрасного. Ти вмієш служити, тільки не бійся це робити, прислухайся до свого серця.

П.С. Якщо Ти надумав приєднатись до студентських зустрічей, то чекаємо на Тебе у храмі Петра і Павла після Служби, яка розпочинається о 18-00 кожного четверга.

П.П.С. Якщо хтось надумав поповнити лави волонтерів – то завжди радо чекаємо Вас на наших зустрічах, як завжди, чекаємо Тебе в понеділок і в четвер о 19-00 під храмом Петра і Павла.

Галина Михайляк, Юля Ільчишин, Волонтери ЦОС

Духовне відновлення для волонтерів

19-20 квітня з 10:00 до 17:00 у приміщенні монастиря сестер редемптористок по вул. Лісній, 19А  м. Львова відбудуться реколекції для волонтерів Центру опіки сиріт.

Тема реколекцій: «Сім останніх слів Христа», причащатиме словом о. Максим Рябуха СДБ.

Волонтери покликані для того, щоби служити, віддавати, проте для цього потрібне постійне поновлення «ресурсів». Слово «реколекції» часто асоціюється з словом «колекція». Кожний з нас зколекціонував певну кількість помислів, бажань, прагнень. В часі посту можемо трішки призупинитись, загальмувати і осмислите те, чим наповнене наше серце, ум. Маємо можливість розпізнати добрі плоди від поганих, а опісля викинути зайве, непотрібне, а добре розвивати і примножувати. Запрошуємо до спільного відноновлення, призадуми… до зустрічі у теплій атмосфері люблячого Батька.

P.S.   З собою слід прихопити Святе Письмо, чотки або вервицю, записник, ручку.

Галина Василиця, Волонтер ЦОС

Фото: Львівські новини

Турнір «ЮНІ-ФУТ»

6 квітня у приміщенні спортивного комплексу «Олімп» відбувся турнір з міні-футболу «ЮНІ-ФУТ». Захід подарував  усім учасникам і гостям святкову атмосферу, футбольні пристрасті, відомих гостей і багато усмішок. далі

Участь у Хресній ході вулицями Львова взяли близько 20 тис. осіб

7 квітня 2013 року, в Хрестопоклонну неділю, в яку цьогоріч за збігом святкуємо празник Благовіщення Пресвятої Богородиці, вулицями Львова пройшла молитовна Хресна дорога, далі

Два рочки серед друзів

Темно… Усі завмерли у передчутті чуда… Тихим кроком до зали занесли шоколадного торта із двома свічками, які на рахунок «три» задули усі дворічні волонтерчики!Вервичка - наш подарунок

Святкування здавалося приреченим із самого початку, адже відбувалося у часі Великого посту. Та, попри те, атмосфера тепла та радості захопила у полон усі серця. Вітати молодих волонтерів прийшли: молодь Марії Неустанної помочі, БО Фонд «Разом для молоді» та організатори молодіжних реколекцій. Їхні подарунки були найрізноманітніші – від співання привітальних пісень до чудової вервички, зробленої із цукерок, що об’єднала усіх волонтерів у «солодкій» молитві. Кольорові печатки своїх рук залишили усі іменинники на гігантському ватмані, та не тільки там, але й у пам’яті, що закарбувала це навічно.

Привітальним словом свято розпочав о. Юрій, а після його представлення слово перейняв о. Роман, голова Центру Опіки Сиріт, особа духу гіганта. Саме два роки рух волонтерів йшов до мети, долаючи труднощі. Позаду багато благих діл, праці, втоми і радості. Попереду – мрії-цілі, що підносять дух і дарують серцю радість та мир.Торт "Руки допомоги"

При перегляді фото будувалась атмосфера близькості і співпережиття щасливих митей. Справжнє перебування у Бозі супроводжується постійним витоком невимовної радості; ця радість струїться із серця попри усі невдачі, проблеми, занепади. Це не тимчасовий замінник щастя, яким користується більшість і який діє коротко і має руйнівну силу.

Одна подруга, що була вперше на такому святкуванні, запитала: «А вони щось тут курять?» І відповідь була: «Ні, вони завжди такі». Бо християнин – це «божевільна» людина; людина, що переживає у серці потік Божої радості, справжньої радості, що не є наслідком зовнішніх чинників, не є мінливою, тимчасовою. Свідками такого пережиття радості у спільноті стали усі гості, які прийшли вітати іменинників. Радість сердець, що бились разом у такт, мала неймовірну можливість – зупинявся потік часу, зникали проблеми буденного світу, невирішені справи, другорядні бажання.Подарунок від молоді Марії

Британський співак Seal у пісні «No we’re never gonna survive unless, we are a little crazy» («Ми ніколи не зможемо вижити, якщо не станемо трохи божевільними») прекрасно доносить цю ідею, розуміючи, що для людського щастя необхідно виходити за рамки, а виходити за рамки – це творити, що й роблять волонтери. Творення – це гра, а гра – то радість. Гра дозволяє найнесподіваніший вияв творчості. Людина, яка у своїй глибокій основі є радісною, не боятиметься експериментувати, будувати нове, пізнавати нескінченні світи друзів, топитися у радості пізнання Бога.

Зичимо молодому, але уже міцному руху, нових вершин, нових діл, нового будування світу. Нехай ваші гарячі серця запалюють інших і будуть умілими інструментами у руках Творця!!!

Галина Василиця, Волонтер ЦОС