Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Категорія: Наші новини

Винесення Плащаниці у НРЦ «Мрія»

Сьогодні, разом з дітьми та працівниками Навчально-Реабілітаційного Центру «Мрія», капелани Центру Опіки Сиріт – священик Роман Прокопець та священик Юрій Остапюк, молились Царські Часи та Вечірню з винесенням Плащаниці. Особливу увагу у цей день, вірні звертають на терпіння, розп’яття, смерть та положення до гробу Ісуса Христа. Намащений пахощами та загорнутий у полотно Христос залишається у гробі до Воскресіння, після якого на полотні залишився відбиток Його Образу. До сьогодні вірні в усьому світі приступають з глибоким почитанням та смиренням до Божого Гробу віддаючи Йому своє серце і життя.

Так і молільники у каплиці блаженної Саломеї, княгині Галицької, ім’я якої носить шкільна каплиця, готувалися та переживали цю подію. Прибравши каплицю, спорудивши гріб і прикрасивши його квітами не забули і про свої душі, щоб гідно зустріти Христове Воскресіння.

По закінченні богослужіння усі присутні приступили з трепетом до Св. Плащаниці побожно її цілуючи.

Медіа-Центр ЦОС

XX-ювілейна молодіжна міжнар. піша проща Львів-Унів

Залишилось ще декілька днів до початку XX-ювілейної молодіжної міжнародної пішої прощі Львів-Унів, яка розпочнеться у п’ятницю, 17 травня. Волонтери “Руки допомоги” з нетерпінням чекають цього дня, коли помолившись зранку у церкві Св. Архістратига Михаїла, що на вулиці Винниченка у Львові, зареєструвавшись в одну із груп (плануємо бути у 11-ій групі), вирушимо в дорогу. Волонтери планують йти в одній групі, адже разом з друзями легше і веселіше. Тому зустрічаємось усі під церквою Михаїла о 07-00 год. Кому не виходить в п’ятницю — можна приїхати в суботу зранку до с.Глиняни. Якщо хтось надумав приєднатись до групи волонтерів – чекаємо Вас 🙂

Оновлену інформацію читайте на Дивенсвіті або у групі вконтактах.

П.С. Детальніше про прощу читайте в календарі подій.Унівська проща

Фото – Галина Михайляк

Медіа-Центр ЦОС

Великодні забави для дітей

9 травня 2013 о 12:00 у Шевченківському гаю відбудуться Великодні забави для дітей.

Уже третій рік поспіль маємо можливість не лише пережити радість Воскресіння Господнього у теплій атмосфері любові, але й допомогти пережити це свято для близько ста дітей із дитячих будинків Львова та області. Плануємо перебувати із дітьми протягом двох днів. Окрім цікавої програми бажаємо пережити з ними присутність воскреслого Христа. Оскільки діточки пробудуть на свята є потреба у коштах для оплати їхнього проживання та харчування. Вартість перебування однієї дитини становить 80 грн. Кожний з нас має унікальну можливість допомогти пережити їм свято Господнього Воскресіння у теплій, будуючій атмосфері.

Мріємо про зміну світу? Почнімо тепер і зараз, малими, проте цільовими кроками! Подаруймо надію для майбутнього нашої країни. Скласти пожертву можна у храмі Верховних Апостолів Петра і Павла, що на вул. Театральна,11. Усі жертводавці отримають подячний сертифікат; а також, відірвавши нижню частину, зможуть пред’явити її як пропуск до Шевченківського гаю.

    Розпорядок святкувань:

12:00 – Божественна Літургія у храмі св. Параскевії у Шевченківському гаю

13:00 – перекуска

13:30 – поділ на групи. Майсер-класи

15:30 – гаївки, ігри

17:30 – перекуска

18:00 – концерт.

    Запрошуємо усіх для спільного перебування у славі Творця.

    Вхід у вишиванці.

За детальною інформацією можна звертатись до організаторів: 0972953606 (о. Роман), 0967497980 (канцелярія).

Галина Василиця, Волонтер ЦОС

Порадник для підлітка

За ініціативи відділу у справах дітей Львівської міської ради створено брошурку «Порадник для підлітка». Працівники  відділу у справах дітей доклали багатьох зусиль для втілення цього проекту. До його фінансування долучився також благодійний фонд «Малятко». Авторство та дизайн книжки належать Ірині Дацків (графічний дизайнер, волонтер Місії «Центр Опіки Сиріт»). далі

Від сьогодні хочу робити покаяння, вдивляючись у Твоє розп’яття!

Від сьогодні хочу робити покаяння, вдивляючись у Твоє розп’яття, Господи! далі

Футбольний матч

Мрія

1 травня 2013 о 12:00 у приміщенні львівського навчально-реабілітаційного центру “Мрія”, що на вул. Лисенка 53, відбудеться футбольний матч між командою «Карпати» та футболістами із СК «Мрія». далі

Вітаємо нову волонтерку

Сьогодні до волонтерського руху “Руки допомоги” приєдналася нова волонтерка. Вона є наймолодшою волонтеркою в історії всіх волонтерів, їй всього виповнилось лише декілька годин. Наш дорогий і всіма люблячий о. Роман, голова місії “Центр Опіки Сиріт” ЛА УГКЦ став ТАТОМ!!! Він зі своєю дружиною дочекалися донечку. Ми всі щиро вітаємо сім’ю Прокопців з цією світлою подією!!! Нехай ваша квіточка росте вам і всім на потіху. Нехай цей промінчик сонечка тішить вас кожного дня і дарує радість вам і всім оточуючим.

Хай росте здоровим ваше немовлятко,
Хай його охороняють з неба ангелятка,
Хай Господь зішле дитині добру долю,
Здоров’ячка міцненького,
Сонечка ясненького!
Хай росте всім нам на втіху,
В домі буде море сміху!
Щоб зубки скоро вилізали,
Рідним спати не мішали,
Щоб Ангелики кружляли,
Від всіх бід охороняли!
Любе дитятко,мамина втіхо
Іскрися здоров’ям, дзвіночками сміху.
Щоб радість і щастя тебе обняли,
Щоб ангели Божі тебе оберігали.
Рости, ангелочку, на щастя матусі,
На радість дідусю і своїм бабусям.
Хай тобі всміхається доленька ясненько,
Бог оберігає маленьке серденько!

З щирими вітаннями Волонтери ЦОС !!!

Календар подій

Медіа-центр сайту Центру Опіки Сиріт повідомляє,Календар що відтепер є доступною сторінка календар подій, у яких беруть участь капелани та волонтери Центру Опіки Сиріт.

Також повідомляємо, що якщо Ви бажаєте додати анонс про певну подію до нашого календаря, пишіть, будь ласка, на e-mail адміністрації сайту Центру Опіки Сиріт — orphancenterlviv@gmail.com

Сім останніх слів Христа

19 квітня теплого сонячного полудня розпочалися великопостні реколекції для волонтерів “Центр Опіки Сиріт” в жіночому монастирі сестер радемптористок. Організаторами дійства стали духовні батьки волонтерів – отець Юрій Остапюк та отець Роман Прокопець. Монастир зустрів нас обіймами. До реколекцій долучилось понад 30 благодійників ЦОС. Можливо прозвучить дивно, але переступивши поріг ми відчули себе як вдома, настільки тепла і приємна атмосфера панує в цьому духовному прихистку.

Першим ділом усі познайомились з реколектантом о. Максимом Рябухою СДБ. Отець Макс, як він себе зарекомендував, виявився харизматичним і прикольним в усіх значеннях лектором. Доступною для молоді мовою, повчальними словами з Євангелії про “Сім останніх слів Христа”, незабуваючи про ліричні відступи, наповнив нас новим осмисленням віри та молитовної потреби. Після повчання ми прийнялись до трапези вивчивши з отцем Максом нову молитовну пісеньку ” Хрум ням-ням-ням”, яка надала нам радощів, а особливо апетиту. За чаюванням ми ділились почутим. Такі події неабияк зближують нас, роблять нас єдиним стержнем та непохитною фортецею потребуючих дитячих сердець.

Наступним кроком була хресна дорога, на котрій учасники духовоного навчання передивлялись уривки з фільму “Страсті Христові”, додатково майже кожен з нас мав свою стацію, а їх було 14. Переглядаючи фільм та задумуючись над рядками прочитаного кожен, хоча б на краплинку відчув той біль і страждання Ісуса, водночас ту безмежну любов до нас, яка є постулатом для усіх віруючих. В кімнатці панувала тиша, хтось каявся, комусь на очі навертались сльози співпереживання й печалі, хтось пізнавав для себе щось нове, незвідане. Опісля хресної дороги усі розійшлись по своїх домівках, кожен зі своїм хрестом роздумів але з нетерпінням чекаючи наступного дня реколекцій.

Субота, всі з нетерпінням дочекалися зустрічі з о. Максимом. А він в свою чергу запропонував нам провести останні години з Христом. Отець розповідав, що Ісус Христос воплотився, став людиною і прожив 33 роки, щоб показати нам приклад – як має прожити своє життя кожен із нас, показати, що життя людини без спілкування з Богом є неповноцінне і має зміст, повноту і яскравість тоді, коли Бог є поруч.

Нагадавши закінчення земного шляху Ісуса, о. Максим звернув нашу увагу до Його мовчання при звинуваченнях фарисеїв. Ісус говорить тільки тоді, коли до Нього звертаються з правдою. А Його обвинувачувачі задавали запитання, але не хотіли чути відповіді. Часто ми звертаємося в наших молитвах до Бога і нам видається, що Господь мовчить чи не чує нас. Чи насправді ми хочемо почути Його? У кожного є свої мрії, прагнення, але отець підкреслив, що ми повинні йти до того, щоб наші мрії стали подібними до Божої волі. «Бог мріє про дітей, позбавлених батьківської опіки, мріє пригорнути їх, подарувати любов» – сказав реколектант. І є важливими кожен жест, кожне слово, сама присутність, через яку ми несемо Бога цим дітям. Людина себе відчуває щасливою і відчуває, що знайшла сенс життя, твердо стоїть на ногах і твердо впевнена, що те, що вона робить і є її призначення – як не дивно, не тоді, коли вона реалізовує якісь свої задуми плани, а тоді, коли вона реалізовує задуми і плани Бога. Ісус Христос покликав апостолів, а разом і нас служити – віддати свій час, свої зусилля, свої здібності іншим людям. Все, що ми здобуваємо – якісь знання, навики, можливості – ми не можемо тримати це у собі – і відчуваємо найбільшу реалізацію не тоді, коли, користуючись цими здібностями, досягаємо вершин кар’єри, коли навколо лунають овації нашим досягненням, а тоді, коли ці здібності ми віддаємо іншим. Ми гарно вчились у школі – добре, тепер ми можемо допомогти дітям-сиротам зрозуміти цей матеріал. Усі діти у шкільному віці осаджують своїх батьків страшними задачками з математики, фізики, хімії. І батьки, з великою неохотою напружуючи заржавілі пружинки мозку по частині всяких інтегралів і законів падіння, таки допомагають дітям розібратись у них. Дітям з інтернатів нема кого просити про допомогу – вони, можливо, і не знають, що з цим можна до когось звернутись. Звинувачують себе, ще більше відчувають невпевненість і страх. І ми можемо це змінити. Недармно ми мучились, гризучи граніт науки довгих 11 років, – ці «муки» тепер на щось пригодились. Наше, іноді таке на перший погляд безглузде навчання ніби то не в тому ВНЗ, не на тій спеціальності – це задум Бога, саме тут і саме тепер воно потрібно Богові. Для якоїсь особи ми можемо речі, які ще вчора їй здавались надскладними, сьогодні зробити простими і доступними.

О. Максим акцентував постать Пилата, який знав, що Ісус невинний, який не розумів, чому так злісно Його засуджують. Проте він боявся. Боявся втратити свій добробут, своє становище. І він умиває руки, вирішує плисти по течії. У цей час, коли світ втратив свою християнську сутність, кожен з нас має зайняти чітку позицію, ми не можемо залишатись спостерігачами. Пилат дві тисячі років тому злякався – що сьогодні дасть нам силу перебороти страх? О.Максим наголосив – відповідь проста: «Я не йду сам проти течії. Я борюсь за Христа, борюсь поруч з Христом, а Бог є не просто Сильний, Він Всемогутній».

Реколектант запросив нас задуматись над тим, як ми часто ставимось до інших. Адже кожна людина є образом і подобою Божою, є храмом Святого Духа. І ми повинні знайти в собі силу помітити Бога в ній. О. Максим просив не ставитись до дітей з інтернатів, як до нещасних, знедолених, а прийти до них, як до Бога, відкрити їм серце, як Богові. Кожна людина носить у собі Христа. Коли ми робимо щось тому, хто поруч – ми робимо це Богові.

«По-правді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в Раю!» – другий розбійник був єдиним, хто наважився захищати Ісуса, він побачив у Христі свого Царя, і для Господа не було надто пізно його врятувати. Отець зауважив, що змінитись, пройшовши крізь сповідь, ніколи не пізно. У Бога немає «надто пізно».

О. Максим також привертає нашу увагу до того, що все, що починав робити Ісус – Він починав робити з молитви, і молитвою Він і завершує свій шлях. Отець акцентує ранішні і вечірні молитви – без них все, що відбуватиметься посередині, не має змісту.

Ісусове «Прагну!» звертає нас до прагнення Бога, яке живе у кожній людині. Бог мріє про щось дивовижне про нашу єдність з Ним в різні миті – у важкі і в радісні. Коли Христос йде дорогою на Голгофу – Він падає під хрестом. Часто нам після першого падніння. – каже о.Максим, хочеться втекти і сховатись кудись. Христос встає кожного разу після падіння, бо Він не виконав ще Божий задум, ціль свого життя. Наша ціль – навчитись любити дітей, любити правдиво, любити по-справжньому. Все, що Христос робить – є виразом Його любові до нас. Єдина мета людського життя – уподібнитись Богу.

Останнє слово «Звершилось!» – є вершиною Божої Любові. «Звершилось» означає «все, що Я міг віддати, Я віддав». І слова «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» – це той Дух, що ширяв над водами з самого початку – Дух Господаря, Дух Власника землі.

Бачачи цю надзвичайну і неосяжну Божу любов, ми можемо сміливо крокувати поруч з Богом у цьому житті, довіряючи Йому – адже для Господа немає неможливих речей.

Анна Кошіль, Наталя Ільків, Волонтери ЦОС

Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру

“Та хтонебудь скаже: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру.” Послання Якова 2:18. 

Справжнє добре життя може бути тільки у того, хто має в собі віру Христову. Кожна людина створена за образом та подобою Божою, а отже здатна на добро. Справи милосердя – це вияв нашої любові, яка є основою всього християнського життя. Але що ж таке добрі діла?

Як каже одна мудрість «Розкажи мені – і я забуду, покажи – і запам’ятаю, залучи мене – і я зрозумію». 18 квітня, у четвер, – день зустрічей для студентів, у храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла молодь мала нагоду саме зрозуміти як чинити добрі діла. Це все проходило у дуже цікавий і спортивний спосіб. Була організована велика гра отцем Юрком і волонтерами “Руки допомоги” при місії «Центр Опіки Сиріт», і центральною віссю гри проступала “Молитва Святого Франциска”. Впродовж гри учасники мали відшукати частини цієї молитви. Їх команди могли отримати на п’яти базах, що розташувались на Площі Ринок, біля музею ім.Шептицького і на проспекті Свободи. На кожній базі гравців чекали волонтери із завданнями, виконавши які команда отримувала уривочок молитви на кольоровому аркуші. Завдання не тільки допомагали командам розважитись – кожне з них містило у собі глибший зміст, який спрямовував думки молодих людей до Семи діл милосердя для тіла.

На першій базі біля Нептуна команди пригадували собі, що треба голодного нагодувати. Але долучались до цього діла у кумедний спосіб. Волонтер давав учасникам команди по чотири цукерки. Кожний учасник команди мав по черзі підійти до будь-якого прохожого, привітатися, запитати чи він голодний і запропонувати цукерку. Люди по різному реагували на пропозиції: хтось відмовлявся від спілкування, хтось брав цукерку, не розуміючи що діється, і навіть трапився випадок пригощання цукеркою у відповідь.

На другій базі, біля музею Андрея Шептицького, учасники тренувались у наступному ділі милосердя – подорожнього в дім прийняти. Завдання вже виявилось складнішим: молодим людям запропонували поділитись думками: кого б вони пустили у дім і у своє серце. Та у такому душевному оточенні відкривати серце неважко – гравці радо розповідали про ті випадки з свого життя, в яких їм доводилось комусь довірити себе. По тому учасники команди отримали листочки з ручками. Вони підходили до прохожих, з посмішкою роздавали компліменти і записували реакцію людей. Ці відгуки були найрізноманітніші, деякі робили вигляд, що поспішають, а дехто навіть запитав: «А в чому підвох?». Зате коли дівчата робили компліменти хлопцям, ті у відповідь червоніли від неочікуваного.

Наступна база була біля храму Преображення, і її завданням було недужому послужити. На цій базі волонтер переносив команду в подорож у гори, змальовуючи прикру ситуацію, яка з ним ніби трапилась – вона, бачите, спіткнулася і пошкодила ногу. Команда мала завдання допомогти їй добратися на вершину, надавши першу медичну допомогу засобами, які в них були під рукою. Хоча історія була про гори, ліс, а все відбувалося в місті, але команди проявили неабияку фантазію і всіма можливими способами рятували бідолашну, придумуючи, як би вони надали допомогу.

Ще одна база була біля Домініканського Собору, і тут гравців чекало ще одне добре діло – нагого зодягнути. На цій базі ми згадували про холодну зиму, яка недавно закінчилась. Перед мисленним взором команди постала ситуація, в якій на вулиці трапилась бідна людина і необхідно було її одягти, дати якусь свою одіж. Команди втілювали свої фантазії, як могли. На волонтера одягали курточки у різний спосіб, хто з дівчат мав хустинки, замотували і на шию, і на голову.

І на останній базі треба було спраглого напоїти. Завдання цієї зупинки так і звучало – у волонтера була вода, якою команди мали пригощати прохожих людей. Це просте завдання мало своїм наслідком купу веселих та смішних курйозів і, здається, молоді люди саме цю справу візьмуть на озброєння першою…

Пройшовши усі бази, команди зібралися біля церкви Петра і Павла. Учасники вітали один одного із завершенням квесту, але насправді на всіх чекав сюрприз. Далі гравці опинились у храмі, де їм зав’язали очі, і по черзі вивели на вулицю. Ситуація була доволі цікавою, бо ніхто не знав, що діється, на що очікувати. Всі дружньо тримались за руки, щоб не натрапити на щось і не бути одиноким із закритими очима. І тут пролунав голос, який давав вказівки на подальші дії. Він попросив усіх повернутись в іншу сторону і взяти в руки шнурок, завданням було знайти його кінець, але хто потребуватиме допомоги, той міг мовчки підняти руку. Почався невеличкий хаос, але врешті-решт, всі почали рухатись в один бік і шукати кінець. Волонтери щоразу нагадували про допомогу і хтось, не чекаючи, піднімав руку і йому допомагали, а хтось вперто шукав кінця. Допомога полягала в тому, що людину виводили з кола, яке було утворене тим шнурком і відкривали очі. В кінцевому результаті більшість молоді вийшло з кола, а частина все ж намагалася знайти кінець. Коли це все закінчили, всі зайшли до храму і о. Юрій просив поділитися своїми враженнями про останню подію, хто що відчував, як себе почував, які думки появлялися. У когось був страх, у когось невизначеність, у когось нестримне бажання знайти той кінець. Саме страх часто заважає нам творити такі діла милосердя, як в’язня відвідати та померлого похоронити. Отець Юрко закликав молодь не боятися і цих добрих справ і особливо не боятися у будь-якій ситуації попросити допомоги у ближнього свого. А також ми можемо стати ближнім, у якого попросять допомоги.

На завершенням нашої зустрічі молодь з отцем ще раз пригадали всі сім діл милосердя для тіла, після чого команди склали докупи уривочки молитви, які отримали на кожній базі і “Молитва Святого Франциска” дружньо пролунала з кількох десятків уст.

Гра залишила по собі незабутні враження, кожен мав змогу відкрити в собі поклик серця – віддати себе іншій людині, спробувати себе у «репетиції», щоб перенести це натхнення у реальність. Ця смішна забава насправді виявилась тою мапою доброго шляху, яка впала до молодих рук посеред країни нашого складного життя. Ми мали нагоду побачити, в Кого ми справді віримо і як за Ним слідувати. Відкривши для себе глибини справ милосердя, усі молоді люди розійшлися по своїх окремих світах нести віру ділами.

Юля Ільчишин, Наталя Ільків, Волонтери ЦОС