Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Боже, почуй мою молитву…

Діти танцюють банси Все, що потребую –тут,
В храмі, де панує тиша.
За дитину-сироту,
Боже, почуй мою молитву.

Якщо уважно прислухатися у тишу в храмі, то можна почути як б’ються людські серця: тук-тук…

Між нами живий Бог.

Між нами єдність у молитві.

Між нами особливе світло – світло душі і десятків свічок.

Це друга неділя місяця листопада – День Молитви за Сиріт, покинутих, позбавлених даху над головою, голодних і стражденних; вечір молитовних чувань: “Дорогою до святості”.

Листи до митрополита Української Греко-Католицької Церкви  Андрея Шептицького, який  відвідував сиротинці і спілкувався з дітками, були написані у 20-30 ті роки минулого століття дітьми-сиротами, і деякі з них були озвучені під час чувань: “Я ще не умію писати, але пишу кілька слів, щоби сказати, що я Таточка люблю. Бо я не маю нікого. Мама і тато мені померли. А тут я маю всьо і також Таточка. Я нічого не можу післати Таточкові, лишень рогульок  і тістечко”.

Тато. Батько. Отець. Це той, хто піклується, це той, хто є прикладом, це той, хто захищає. Як добре, коли він є, як добре, коли є кого так називати.

І у кожного тут виникають свої роздуми…

Кожен присутній в храмі отримав молитву з іменем дитини-сироти, яка проживає у Львові. Кожен присутній з цього моменту  став ангелом-охоронцем для цієї дитини, за яку він молитиметься. І це, мабуть, найцінніший скарб для душі – за тебе просить у Бога ласки той, кого ти не знаєш.

Центр Опіки Сиріт іде в ногу з часом, тож вирішили організувати так званий  молитовний флеш-моб – ми молимося за дитину-сироту, фіксуємо це на відео і передаємо іншим трьом людям чи організаціям. Таким чином ми об’єднуємось заради тих, хто цього найбільше потребує зараз, у скрутний час.

Оскільки волонтери постійно відвідують дітей і спілкуються з ними, вони бачать, як часом тяжко буває жити в інтернаті, та переживають за них.  Тому до дня молитви за дітей-сиріт волонтери підготували відео-ролик про життя дитини в сиротинці.

В організації музичної частини вечірніх чувань волонтерам ЦОС допомогла спільнота «Світло Христа». Так вже заведено в християн – допомагати один одному. І це дуже тішить, що є підтримка в Христі Ісусі.

Для мене цей вечір особливий подвійно, оскільки два роки тому на молитовних чуваннях я познайомилася з волонтерами Центру Опіки Сиріт. Я ще не знала тоді, хто такі волонтери, але побачивши, як вони розставляють свічки, запалюють їх, як моляться всі пліч-о-пліч, я захотіла бути серед них. І вже на наступний рік я теж запалювала свічки. Таке просте діло на перший погляд, але такої великої значимості. Я дякую Богу за те, що в цей день привів мене саме в Гарнізонний храм свв. Петра і Павла. Але мені здається, що якби не в цей день, то ми б зустрілися через тиждень чи через місяць, бо зараз я не уявляю свого життя без цієї спільноти, без спільноти волонтерів «Руки допомоги».

Наступний день, 9 листопада – довгоочікувана поїздка в село Кохавино, Жидачівського району до монастиря Редемптористів, які святкують в цей день свій день народження. Редемптористи – Згромадження (Чин) Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), заснований 1732 року вчителем церкви Альфонсом Лігуорі у Неаполі для проповідницьких місій і духовного служіння. Українська гілка редемтористів постала стараннями митрополита Андрея Шептицького.

Під час проповіді на недільній літургії діти відповідали на запитання отця Романа Прокопця і видно було, що їм це подобалося, бо так жваво підносили свої ручки догори:

- Що означає поводити себе чемно? – запитує отець Роман.
Діти по черзі відповідають:

- Гарно себе поводити.

- Файно.

- Слухатися батьків, вихователів, старших.

- Слухатися Бога.

Після смачного обіду з новими силами ми приступили до розважальної частини цього дня. Трохи зігритися нам допомогли банси – веселі жваві рухи під музику. Не зважаючи на те, що сонечко десь заховалося за хмарками, ми всі дружно розганяли їх своїми танцями, вигукуючи: « Бо сонце нам сяє, сяє, сяє, сяє! Сонце нас єднає!» Пізніше ми поділилися по групах для творчої роботи. За планом кожна група повинна була поставити повчальну міні-сценку. Діти уявляли себе справжніми акторами, як у театрі.

-         Приїжджайте до нас іще! – проводжали дітлахи нас, махаючи ручками.

-         Ми так раді, що ви приїхали…

І це той найбільший стимул, який породжує у волонтера бажання робити добро заради інших.

Дорогою назад усі відчували приємну втому – ми перебували під враженнями від пройдешнього дня. В автобусі ми продовжували співати, наповнені радістю, усмішками дітей, святим місцем, джерельною водою.

Закінчення цього дня для мене особисто виявилося найбільшим святом та несподіванкою. Є у волонтерів Центру Опіки Сиріт така традиція – дарувати футболки з емблемою ЦОС та надписом «Волонтер. Руки допомоги». Але не просто так дарувати, а вручати за заслуги, за діяльність, за час, подарований дітям. Це найдорожчий одяг у гардеробі кожного волонтера.  Ось і я стала щасливчиком в цей день, коли почула своє ім’я… Дякую усім за організацію цих днів, за участь, за підтримку і за футболкуJ

 Неля Скрупська, волонтер ЦОС

Дізнавайтесь про нові статті по Email

2 коментарі(-ів) на “Боже, почуй мою молитву…

  1. [...] Більше про день молитви за сиріт, ви можете прочитати в авторській статті “Боже, почуй мою молитву…“. [...]

  2. [...] Більше про День молитви за сиріт читайте у авторській статті Нелі Скрупської ”Боже, почуй мою молитву…“. [...]

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


шість × 7 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>