Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

31 грудня

Мої дорогі й мої найдорожчі, жертвую вам і ра­дість, і вдячність, і любов цілого мого серця, але мушу попередити, що та ціла любов мого серця мало варта. Бо, по правді сказати, як же можна інакше оцінювати свою власну любов до ближнього, як же ж не бачити, що наша любов до Ісуса Христа не є навіть мільйоновою частиною того, чим повинна бути. Вона передовсім не є і міліярдовою частинкою тої любові, якою Христос нас любить. Якби так ті дві любові поставити коло себе – любов Христа до мене й мою любов до Христа, – то треба буде сказати: перша світить і гріє, як ясне сонце на небі, а друга не є навіть частинкою тієї іскорки, що ось за хвилину може згаснути. А по правді та справедливос­ті воно так повинно бути, щоб ми бодай хотіли, бодай старалися, бодай над тим працювали, щоб наша любов до Ісуса Христа рівнялася любові Ісуса Христа до нас. А яка марна та іскорка, що ми її Христу жертвуємо. Про те переконуємося просто кожної днини, бо кожної днини читаємо при Службі Божій звичайно якусь частину по­слання святого Павла. Ось і сьогодні читав нам.

А не треба, певно, пригадувати, яким великим люби­телем Бога був Павло, яким великаном святости й любо­ві ближнього. У тім самім Посланню до филип’ян сам про себе дивні речі говорить, хоч і не радо сам про себе каже, а хіба змушений обставинами своєї душпастирської пра­ці. І що ж у тому посланню говорить? Говорить, що Хрис­тос для нього є життям, що глибоко в серці має бажання розв’язатися й бути з Христом, що це велика ласка, ве­ликий дар із неба – для Христа терпіти не тільки в Ньо­го, але й задля Нього. Що Ісус Христос із любові для нас “умалив Себе і прийняв вид слуги“, що він, Павло, має все за сміття, щоб тільки зискати Христа, що наше життя є в небі, й багато-багато інших чудних речей, які показують, як його серце було правдивим вулканом безмірної любо­ві Божої та любові ближнього. Хіба одне ще додати. Свя­тий Павло десь говорить, що він щодня вмирає, а святий Йоан Золотоустий те слово розуміє так, що Павло кожної днини мав заслугу нової мученичої смерти. Триста шіст­десят п’ять разів у рік умирав мученичою смертю за віру, за Христа. Коли себе поставимо біля нього, то мусимо

сказати, що наша любов, і наші заслуги, і наша вдячність е такі марні, що не варто про все те і слова сказати. І якби так, за даром із неба, було дане кому з нас умерти смер­тю мученика з любові ближніх, то такий уже справді за­служив би на признання й похвалу людей. Ті ближні, за яких життя віддав би, мали б дійсну причину і хвалити, і дякувати, але що ж би то було в порівнянні з Павлом, що задля своїх 365 разів у рік, і то через 30 літ, умирав смертю мученика. Досить того порівняння, щоб у своїх очах бути чимсь малим і марним. А так про себе думати повинен кожний християнин, і хіба таке значення має слово Ісуса Христа:”Про себе кажіть: ми непотрібні слу­ги“. Але, як-то кажуть, чим хата багата – що маю, даю. За щирі серця, за щирі побажання, за добрі й цінні молит­ви хочу відплачуватися щирим серцем, щирою любов’ю і щирою молитвою за ваше дочасне й вічне добро. Нехай Бог Усевишній заплатить вам за вашу християнську лю­бов до свого душпастиря – Митрополита, а він у заміну жертвує вам свої молитви до смерті. Щодня про вас буде пам’ятати, а коли Бог покличе його перед Свій суд і в без­конечному Свому милосердю непотрібного слугу не від­кине від Себе, тоді й у тамтому житті, що є щойно прав­дивим життям, обіцюю за вас молитися і випрошувати з неба всіх дарів, потрібних до дочасного життя, й усіх ласк, потрібних до вічного спасения.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами, браття.

1935р., серпня 2, Підлюте. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних із подякою за привітання на його 70-літній ювілей

Хто з Христом і Його благодаттю навчився боротись у власному серці з пристрастями, що ведуть у гріх, хто до- свідчив Христової сили в перемогах, від­несених над собою самим, той не тільки вірить, що Христос переміг і перемагає, але знає це з власного досвіду. Тому він і знає, і більш очікує, ніж надіється, іцо Христос переможе. А коли Христос пере- може, тоді настане Його Царство, Цар­ство Божої Правди, Царство християн­ської Любові поміж людьми. Причина смутку перемине, а настане день Радос­ти, день Перемоги.

1943 р., грудня 23, Львів. – Із проповіді Митрополита Андрея до духовенства та вірних на Святий вечір 1944 року

365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


7 × = сорок два

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>