Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

24 листопада

Хто з нас терпить як християнин? Передовсім ті люди, що терплять задля своєї віри. Коли задля віри хто потерпить смерть, стає мучеником і разом із Христом прославлений зо всіма хорами мучеників. Свята Церква ставляє на престол і віддає таким мученикам честь свя­тих, коли не можна про них сумніватися, що потерпіли задля Христової віри. Часом може бути трудно доказа­ти, що когось убили з ненависти до християнської віри. Тому, без сумніву, число мучеників у небі майже безко­нечне – таких, що їх світ за мучеників не признає, бо про їхню смерть і рід тієї смерти не знає. Але як християнин терпить і той, хто терпить задля сповнення свого хрис­тиянського обов’язку. Тому сам святий апостол Петро (1 Пт. З, 14) ту саму гадку інакше висказує: “Коли ви і терпите задля справедливости, щасливі ви. А грози їх не бійтесь і не тривожтесь, але Господа Христа святіть у своїх серцях”. Хто сповняє свій християнський обов’язок, а через те терпить, той терпить як християнин: не за­для віри, а задля справедливости, задля християнської праведности, і тому він дійсно учасник мук Христових і буде учасником Христової слави. Особливішим спосо­бом – задля своїх братів, із любові до братів. Бо так каже святий апостол Йоан: “По цьому пізнали ми любов Божу, що Він Свою душу положив за нас, і нам треба класти душі за братів” (1 Йо. 3,16). Тому не можна сумніватися, що стрільці, які у війні поклали життя своє в обороні Вітчини для сповнення свого обов’язку або з любові до своїх рідних, умерли як християни, себто смертю своєю стали учасниками Христових мук і в небі є учасниками Христової слави. А хто терпить, той, хоч і не вмирає, може розположенням душі терпіти також як христия­нин із любові до ближніх. Навіть тоді, коли ті терпіння є тяжкою недугою, бідою, чи тяжкими родинними кло­потами, чи смутком по страті улюблених. І тоді вже тер­піння, по-християнськи прийняте, може бути тим тер­пінням, що робить нас причасниками Христових мук Чи ж це не правдива і велика потіха в усіх терпіннях християнського життя – знати, що тими терпіннями чоловік не тільки собі єднає Божу благодать і нагоро­ду в небі, але і на найближчих, на наймиліших стягає з неба Боже благословення? Здається, що не може бути більшої потіхи і не може бути більшої, світлішої надії, що скріпляє серця і сталить душі.

1939 p., квітень, Неділя поклонів, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних про важливість покаяння в часі Великого посту

365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


сім + = 16

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>